Жупанов Олександр Анісімович

к.м.н., доцент кафедри хірургії №2.

1982 року закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова з відзнакою.

з 1976 по 1979 роки був членом збірної команди інституту з важкої атлетики (І розряд).

1979р, 1980р, - переможець студентських наукових конференцій з хірургії.

1982-1984рр. - клінічна ординатура на кафедрі загальної хірургії Вінницького медичного інституту.

1984-1986рр. - ургентний хірург МКЛ№4 та викладач хірургії медучилища.

1986-1999рр. - асистент кафедр загальної та факультетської хірургії Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова.

З 1999р. - доцент кафедри хірургії №2 ВНМУ ім.М.І.Пирогова.

Загальний стаж роботи - 28 років (з них 26р. у ВНМУ ім. М.І.Пирогова).

1994р. захистив кандидатську дисертацію: "Вибір способу обробки ложа жовчного міхура".

На протязі 10 років хірург-консультант обласного центру медицини катастроф.

Друкованих праць більше 120, з них 40% ВАКовські, 20 патентів та раціоналізаторських пропозицій.

Читати далі...

         Після закінчення Вінницького медичного інституту імені М.І.Пирогова з відзнакою працював 1 рік лікарем-лаборантом кафедри факультетської хірургії інституту з завідувачами кафедри професором І.М.Грабченко та доцентом І.Ф.Годлевським. 2 роки служив військовим лікарем в прикордонних військах  в Таджицькій РСР. 2 роки навчання в клінічній ординатурі на кафедрі загальної хірургії Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова з вчителями професорами В.Г.Зорею та С.С.Забозлаєвим.

         До 1981 року лікар-ординатор хірургічного відділення обласної лікарні ім.М.І.Пирогова.

         В 1981 році після захисту кандидатської дисертації в 1979 році зарахований на посаду асистента кафедри госпітальної хірургії інституту, де пропрацював до 1991 року.

         В 1991 році будучи вже доктором медичних наук вибраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри факультетської хірургії, де працює і по теперішній час.

         Наукова робота. Кандидатська дисертація «Шов товстої кишки та шляхи підвищення його  їх герметичності» – захищена в університеті Дружби народів (Москва) в 1978 році.

Докторська дисертація «Анатомо-клінічне обгрунтування зашивання кукси 12типалої кишки при низьких пенетруючих парапапілярних  дуоденальних виразках». Захищена в 2 медичному інституті ім.. М.І.Пирогова (Москва) в 1990 році.

         Керівниками дисертаційних робіт були відомі вчені хірурги СРСР професори Є.П.Цветов, академік М.Д.Кирпатовський, Лауреат Державної Премії України професор І.І.Мітюк. Опонентами були академік Ю.Ю.Берьозов, академік Г.Ю.Островерхов, директор інституту швидкої допомоги ім.. Скліфосовського  професор В.Г.Теряев.

         Професор А.І.Годлевський має свою наукову школу і науковий напрямок досліджень. Під його керівництвом захищено 14 кандидатських та 2 докторські роботи.

         Він є головою спеціалізованої Вченої ради Вінницького національного медичного університету ім.. М.І.Пирогова вже на протязі 10 років. В спеціалізованій раді проводиться захист докторських та кандидатських дисертаційних робіт по таких спеціальностях,  як хірургія, акушерство та гінекологія, дитяча хірургія науковцями з України та закордонних фахівців.

         Професор А.І.Годлевський Указом Президента України в 2002 році отримав високе наукове звання – Заслужений діяч науки і техніки України.

         Він є автором та співавтором 4 монографій, 380 наукових статей, 72 Патентів України на винахід. За його сприянням на базі Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної  допомоги відкрито центр по лікуванню хворих з патологією жовчного міхура та підшлункової залози. Проводячи велику лікувальну роботу на кафедрі, професор А.І.Годлевський є відповідальним за навчання та підготовку лікарів інтернів – хірургів.

         Проводить планові та ургентні оперативні втручання в районних лікарнях  Вінницької області, чергує в центрі медицини катастроф.

         На кафедрі постійно проходять навчання аспіранти, магістранти, клінічні ординатори та лікарі-стажори з багатьох країн світу.

         Основний напрямок наукових досліджень – це розробка нових методів діагностики та лікування гострого панкреатиту та обтураційної жовтяниці. Доктор медичних наук доцент Саволюк Сергій Іванович захистив докторську дисертацію саме з цієї проблеми і тепер очолює одну з провідних хірургічних кафедр в національній медичній Академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика м.Київ.

Сергій Іванович Саволюк — доктор медичних наук, доцент, завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

01.07.1977 р.н.

З 2012 р. доцент кафедри хірургії №2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, доктор медичних наук.

Закінчив з відзнакою Вінницький державний медичний університет ім. М.І.Пирогова (диплом з відзнакою ВН № 19741909 від 29.06.2002р.).

Стипендіат Верховної Ради України протягом 1999-2000 н.р.

Стипендіат Президента України протягом 200-2002 н.р.

Староста студентського наукового товариства кафедри факультетської хірургії протягом 1999-2001 н.р.

Переможець Республіканської олімпіади з хірургії:

2000 рік - 1 місце (м.Тернопіль)

2001 рік - 1 місце (м.Тернопіль)

Читати далі...

Історія кафедри факультетської хірургії є невід'ємною складовою історії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Її створенню, становленню, формуванню та розвитку завдячують визначним і неординарним особистостям завідувачам кафедри, чиї здобутки та досягнення творили історію кафедри та хірургічної клініки.

Кафедра факультетської хірургії заснована в 1934 роцi з базою в хірургічному вiддiленні Вiнницької обласної лiкарнi iм. М.I. Пирогова. Засновником та першим завідувачем факультетської хірургічної клініки протягом 1934-1939 років був Микола Миколайович Болярський, який народився 2 грудня 1878 року на хуторі Дерновський, (с. Ольховське) Шадринського повіту Пермської губернії, в 1906 році закінчив з відзнакою медичний факультет Юр'євського університету (нині м. Тарту, Естонія), впродовж 1905-1907 рр. працював практичним лікарем, потім навчався у Військово-медичній академії м. Санкт-Петербург (1907-1910 рр.), після закінчення якої працював 7 років (1907-1914) ординатором хірургічного відділення в Обухівській лікарні м. Санкт-Петербург, в клініці видатного хірурга професора І.І. Грекова. В 1910 році захистив докторську дисертацію "К вопросу о травматических повреждениях печени" при Військово-медичній академії м. Санкт-Петербурга.

З початком Першої світової війни 36-річний доктор медицини Микола Миколайович призначений головним лікарем (1914-1917 рр.) 1-го Кауфманського шпиталю Червоного Хреста Імператорської Величності імені Спадкоємця Цесаревича. Нагороджений орденом Святої Анни ІІІ ступеня (1915), Святого Станіслава ІІ ступеня (1916). В 1917 році Кауфманський шпиталь переведений до Проскурова, а вже звідти військовий шпиталь переводиться до Вінниці.

В 1918 році М.М. Болярський перейшов працювати хірургом та завідувачем хірургічного відділення до Вінницької Пироговської лікарні, з якою пов'язав наступні 22 роки свого життя та професійної діяльності, а з 1919 (1921) до 1934 (1939) року очолював її, працюючи одночасно головним лікарем та завідувачем хірургічного відділення. Для лікарні це були роки становлення й розвитку, для М.М. Болярського роки активної хірургічної практики, плідної організаторської, наукової та педагогічної діяльності. Миколу Миколайовича називали хірургом від Бога. Надзвичайно обережне ставлення до м'яких тканин, чітке виконання всіх етапів оперативного втручання вражало його колег. Він створив власний хірургічний колектив та виховав не одне покоління хірургів для районних і дільничних лікарень. Багатий хірургічний досвід поєднувався з педагогічним талантом та ораторською майстерністю, за що слухачі Вінницької філії Київського інституту вдосконалення лікарів називали його Вчителем. Лекції професора М.М. Болярського, які відвідували не лише студенти, але й практичні лікарі, були глибоко змістовними, проілюстровані яскравими прикладами з власного досвіду.

Вільне володіння іноземними мовами (німецькою, французькою, англійською) дозволяло знайомитися з досягненнями й здобутками вітчизняної та іноземної медичної науки. Більшість власних наукових праць були присвячені проблемам хірургічного лікування захворювань печінки, перитоніту та його профілактиці, ранньому хірургічному лікуванню гострого апендициту в дорослих та дітей.

Саме М.М. Болярський довів до логічного завершення багаторічну епопею створення у Вінниці повноцінного медичного інституту. Вперше ця ідея була озвучена на Всеросійському з'їзді хірургів, присвяченому 100-річчю від дня народження М.І. Пирогова, Людвігом Івановичем Маліновським. М.М. Болярський приклав максимум зусиль до реалізації цієї ідеї. У 1928 році в своєму листі до Президії Вінницької міської ради він відзначив, що медичний інститут має бути відкрито на честь М.І. Пирогова. В 20-х роках Микола Миколайович очолив Вінницьке медичне Пироговське товариство, а в подальшому був обраний головою обласного хірургічного товариства. Саме завдяки діяльності цього товариства й особисто М.М. Болярському Вінниччина зобов'язана збереженню тіла М.І. Пирогова та організації заходів щодо нагляду за ним, створенню музею-садиби М.І. Пирогова та прийняттю рішення про відкриття там музею.

В 1934 році очолює кафедру факультетської хірургії (1934-1939 рр.) Вінницького медичного інституту, організовує кафедру госпітальної хірургії. 28 листопада 1934 року присвоєно вчене звання професора. Масштаби особистості підкреслюються функціональними обов'язками перший завідувач навчальною частиною ВМІ, перший заступник директора з науково-навчальної та адміністративно-господарської частин, згодом перший декан. Як позаштатний інспектор брав активну участь в організації хірургічної допомоги на Вінниччині, докладаючи сили для розширення мережі лікувальних закладів та покращення медичної допомоги.

Автор 58 друкованих праць, понад 50 доповідей на Пироговських, Всесоюзних, українських з'їздах хірургів і засіданнях наукових товариств, основними напрямками наукових досліджень були серцево-судинна хірургія, лікування травматичних ушкоджень печінки, хірургія жовчних шляхів, лікування апендициту, перитоніту, сечостатевих нориць, кісткова пластика. Пішов із життя 19 жовтня 1939 року. Похований на території обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова.

З 1939 до 1940 року кафедру факультетської хірургії очолював професор Серафимій (Софроній) Терентійович Новицький, який народився 24 березня 1892 року. В 1922 році з відзнакою закінчив Київський медичний інститут. Під керівництвом відомого професора І.О. Зав'ялова в 1936 році захистив докторську дисертацію на тему "Перелом шейки бедра у взрослых". В 1938 році присвоєне вчене звання професора. Впродовж 1938-1941 років працював завідувачем кафедри оперативної хірургії Вінницького медичного інституту, а протягом 1939-1940 років ще обіймав посаду завідувача кафедри факультетської хірургії ВМІ. З 1942 року завідував кафедрою оперативної хірургії Ташкентського медичного інституту в евакуації. Після закінчення Великої Вітчизняної війни протягом 1945-1957 рр. працював в Київському медичному інституті на посаді завідувача кафедри оперативної хірургії та в Київському інституті удосконалення лікарів на посаді завідувача кафедри онкології. Наукові праці присвячені питанням травматології, онкології та загальної хірургії. Пішов із життя 9 квітня 1957 року.

З 1940 до 1941 р оку кафедру факультетської хірургії очолював професор Ізраіль Азрілієвич Шраєр, який народився 8 вересня 1894 року в м. Кам'янецьПодільський. В 1914 закінчив приватну Комерційну школу В.Г. Підгурського в м. Кам'янець-Подільський. В 1924 році Одеський медичний інститут. Починаючи з липня 1924 року до січня 1925 року, працював у Кам'янець-Подільській міській лікарні та викладачем у медичному технікумі. З січня 1925 року до березня 1929 року працював екстерном, а згодом інтерном хірургічного відділення лікарні імені І.І. Мечникова в м. Ленінграді. З березня 1929 року до квітня 1932 року завідував хірургічним відділенням районної лікарні в м. Кінгісепп Ленінградської області. З квітня 1932 року до вересня 1940 року обіймав посаду асистента кафедри оперативної хірургії 2-го Ленінградського медичного інституту і факультетської хірургічної клініки. Впродовж цього часу в 1935 році захистив кандидатську дисертацію (наказ № 494 по Народному Комісаріату охорони здоров'я РРФСР від 09.05.1936 року), а в 1939 році захист докторської дисертації на тему "Оперативные доступы к заднему корешку Гассерова узла" (диплом доктора наук ММД № 00551 від 01.07.1939 року). В 1939 році під час війни з білофінами працював головним хірургом військового евакуаційного шпиталю. З вересня 1940 року до червня 1941 року обіймав посаду завідувача кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. В 1941 році присвоєно вчене звання професора кафедри "Хірургія" (атестат професора МПР № 10738 від 24.06.1941). З червня до листопада 1941 року працював професором кафедри шпитальної хірургії Куйбишевської військово-медичної академії. З листопада 1941 року до жовтня 1945 року хірург, головний хірург фронтових евакуаційних пунктів на Калінінському, Західному і 2-му Білоруському фронтах. Будучи головним хірургом армій, приймав участь в Московській битві, в Ржевсько-В'яземській та Смоленській операціях, в організації лікування та евакуації поранених у фронтових районах під час Білоруської, Східно-Пруської, Берлінської операціях. Після завершення війни підполковник медичної служби І.А. Шраєр в грудні 1945 року повертається до Вінниці, до Вінницького медичного інституту, в якому до серпня 1960 року завідував кафедрою шпитальної хірургії. Протягом 19601965 рр. завідував кафедрою госпітальної хірургії Кемеровського державного медичного інституту. Під його керівництвом виконані 3 докторських та 12 кандидатських дисертацій. Автор понад 100 наукових праць, присвячених проблемам гепатобіліарної хірургії, ендокринної патології, військово-польової й невідкладної хірургії, травматології, хірургічної гастроентерології. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медаллю "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 роках". Пішов із життя 26 лютого 1967 року.

З початком Великої Вітчизняної війни у Вінницькому медичному інституті припинилося навчання. В 1941 році був проведений достроковий випуск лікарів. Більшість студентів, у тому числі 150 випускників зі своїми викладачами, стали на захист Батьківщини. 14 лютого 1942 року в окупованій гітлерівцями Вінниці з дозволу окупаційних властей тимчасово відновлено роботу ВМІ з підготовки лікарів для цивільного населення. Насамперед, розпочалися заняття на п'ятому курсі. В цей час навчався в інституті І.Ф. Годлевський, в майбутньому завідувач кафедри факультетської хірургії. Про діяльність кафедри в цей період відомості відсутні.

20 березня 1944 року м. Вінницю визволено від фашистських загарбників. 24 березня 1944 р. у зв'язку з відкриттям Вінницького державного медичного інституту оголошена переєстрація студентів всіх курсів інституту згідно з розпорядженням завідувача облздороввідділу від 24.03.1944 р. та наказом Вінницького державного медичного інституту № 3 від 24.03.1944 р. за підписом виконувача обов'язки директора інституту Познаніна. З 15 квітня 1944 року розпочалося навчання на 5му курсі медичного інституту, у т. ч. на кафедрі факультетської хірургії.

У 1944 році з 15 квітня до 15 жовтня обов'язки завідувача кафедри факультетської хірургії виконував кандидат медичних наук П.В. Тремпович.

З 1945 до 1947 року виконував обов`язки, а з 1947 до 1951 року згідно наказу № 324-л від 14.04.1947 р. очолював кафедру факультетської хірургії директор Вінницького медичного інституту, заслужений діяч науки, професор Іван Якович Дейнека. Талановитий хірург та видатний науковець І.Я. Дейнека займався вивченням проблем пухлинної патології прямої кишки та ранньої діагностики передракових захворювань, лікування та діагностики ехінококкозу внутрішніх органів. Протягом пiслявоєнних років колективом кафедри було підготовлено до захисту 5 докторських та 9 кандидатських дисертацiй. Зокрема, професор I.Я. Дейнека захистив докторську дисертацiю на тему "Передракові захворювання прямої кишки" (1947), професор К.Д. Двужильна "Клініка та морфологія тривало незаживаючих ран, виразок та лігатурних нориць на передній черевній стінці після поранень та операцій" (1947); кандидатські дисертацiї Е.Е. Штейнгарт, Д.П. Чухрiєнко (1949), М.В. Даниленко (1951).

Іван Якович Дейнека народився 22 квітня 1904 року в містечку Опішня Зіньківського повіту Полтавської губернії. В 1922 році закінчив Полтавську фельдшерську школу, після чого протягом 1922-1924 років працював фельдшером у Кирило-Ганнівській лікарні Опішнянського району Полтавської області. З жовтня 1924 року до жовтня 1928 року працював районним фельдшером 5-ї робітничої поліклініки в місті Харкові. З жовтня 1928 року до жовтня 1929 року працював препаратором кафедри оперативної хірургії 1-го Харківського медичного інституту, весь цей час поєднуючи роботу з навчанням, який успішно закінчив в 1929 році, після чого протягом 1929-1932 років працював асистентом кафедри оперативної хірургії, одночасно навчаючись в аспірантурі кафедри клінічної хірургії.

З вересня 1932 року до вересня 1938 року працював асистентом хірургічного відділення Центрального Українського онкологічного інституту (м. Харків) і одночасно асистентом, а згодом доцентом кафедри оперативної хірургії 1-го Харківського медичного інституту. Впродовж цього періоду в 1936 році присвоєно вчене звання доцента (атестат доцента МДЦ № 14509 від 14.02.1948), в 1937 відбувся захист кандидатської дисертації на тему: "Клініка ехінокока легень".

Протягом 1938-1941 років завідував кафедрою оперативної хірургії Курського медичного інституту, впродовж цього часу в 1940 році І.Я. Дейнека організовує та завідує онкологічне відділення в Курській обласній лікарні. В 1941 році завідувач 3-го хірургічного відділення Курської обласної лікарні.

З початком Великої Вітчизняної війни протягом 19411943 років стає Головним хірургом Управління шпиталів ВЦРПС по Свердловській та Молотовській областях.

Протягом 1943-1944 років працює доцентом кафедри факультетської хірургії Військово-медичної академії (м. Ленінград).

З вересня 1944 до червня 1945 року виконує обов'язки директора Вінницького медичного інституту (згідно наказу № 79 по Вінницькому медичному інституту від 25.09.1944 р. (§ 1) та згідно наказу НКЗ УРСР № 1781), а з червня 1945 року до серпня1951 року директор Вінницького медичного інституту, впродовж 1945-1947 років виконує обов'язки завідувача кафедри факультетської хірургії, а протягом 1947-1951 років завідувач кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту (Наказ № 324-л від 14.04.1947р.).

В лютому 1947 року відбувся захист докторської дисертації на тему: "Клинико-морфологическая характеристика слизистой прямой кишки (в свете учения о предраке)" (Рішення ВАК від 1.11.1947 р. (протокол № 22), диплом доктора медичних наук ММД № 00258).

В 1948 році присвоєно вчене звання професора кафедри "Хірургія" (рішення ВАК від 24.01.1948 р. (протокол № 2), атестат професора МПР № 01002 від 14.02.1948 р.).

В 1951 році І.Я. Дейнека переїздить в м. Одесу, в якому продовжив наукову, педагогічну та організаторську діяльність: протягом 1951-1967 рр. ректор Одеського медичного інституту і, водночас, завідувач кафедри загальної (1951-1958 рр.) і шпитальної (19631970) хірургії ОМІ.

Автор більше 130 наукових праць. Під його керівництвом виконано понад 30 кандидатських і докторських дисертацій. Був головою Вінницького обласного наукового товариства хірургів. Напрямки наукових досліджень: проблеми пухлинної патології прямої кишки та ранньої діагностики передракових захворювань, лікування та діагностика ехінококозу внутрішніх органів. Під його керівництвом на кафедрі працювали та виконували кандидатські та докторські дисертації такі провідні хірурги, як професори Д.П. Чухрієнко, М.В. Даниленко, М.В. Піневич, К.Д. Двужильна, доценти І.Ф. Годлевський, І.Ф. Перепелиця. Здійснив велику роботу по відбудові Вінницького медичного інституту, приділяючи увагу розвитку наукової роботи на кафедрі, в інституті.

В Одеському медичному інституті продовжив вивчати проблеми ехінококозу внутрішніх органів, розробив методи хірургічного лікування захворювань щитоподібної залози, вперше створив спеціалізоване відділення грудної хірургії та проктології, забезпечив умови для подальшого розвитку судинної хірургії. Один із співавторів монографії "Короткі нариси з історії хірургії в Українській РСР" (1968). Заслужений діяч науки УРСР (1957). Премія ім. С.І. Спасокукоцького АН СРСР (1956). Нагороджений орденом "Знак Пошани", медалями "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 роках", "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 роках". Пішов із життя 25 січня 1970 р.

З 1951 до 1970 року кафедру очолював професор Iван Митрофанович Грабченко. Народився 17 (29) квітня 1894 року в с. Слобода Барвінкова Харківської губернії Ізюмського повіту (нині місто Барвінкове Харківської області). До 1913 року працював хліборобом, впродовж 1913-1914 років прокатником на металургійному заводі бельгійського акціонерного товариства залізопрокатних заводів (с. Костянтинівка (Костянтівка) Зміївського району Харківської області).

В 1914-1915 роках служив рядовим, а згодом санітаром Преображенського полку (м. Петроград). В 1915-1917 роках навчався у школі ротних фельдшерів при Миколаївському шпиталі, працюючи помічником лікаря (м. Петроград).

В 1917 році закінчив екстерном 2-гу Петроградську гімназію, після чого до березня 1918 року був помічником лікаря 2-го партизанського санітарного загону в лавах Червоної Армії, надаючи допомогу бійцям під час штурму Зимового палацу.

З вересня 1918 року до липня 1924 року слухач Військово-медичної Академії (м. Ленінград), під час навчання в якій в 1919 році за направленням ВМА служив у 1-й Петроградській стрілецькій бригаді помічником лікаря, протягом січня-серпня 1920 року помічником лікаря бригади особливого призначення в лавах Червоної Армії. В липні 1924 року закінчив Військово-медичну Академію. З липня 1924 року до травня 1925 року працював молодшим ординатором Харківського військо